1. |
||||
2. |
Gjallarhorn — Bugay
00:50
|
|||
3. |
||||
|
Гей, та то ж не грім в степу гуркотає,
А то ж Сірко, кошовий отаман,
До громади своєї в Січі гукає:
"Дітки ж мої, січові козаченьки,
Гей, ви сідлайте ж коні вороненькі
Та й до хана ми поїдемо в гості,
Аж до його ясноханської мосці,
Там наробимо ми великого дива,
Там наварим кривавого пива!"
То ж не густий туман поле покриває, –
То Сірко із Січі з військом виступає.
Гей, ми ж думали – орли злітаються,
Аж то військо Сірка виряджається.
Гей, ми ж думали – то місяць зійшов,
Аж то батько Сірко та з військом пішов.
Гей, ми ж думали, що то сокіл літає,
Аж то батько Сірко кониченьком грає.
Як набігли на татарську засаду,
Крикнув Сірко на козацьку громаду:
"Гей, молодці, добре бийте, рубайте,
Татарву геть на боки розкидайте!"
Пішли ж козаки між ордою шататься,
Почала орда, як снопи, валяться.
Ми ж думали, що дуб вгору в’ється,
Аж то козак Сірко та з ордою б’ється.
Як верба навесні розвивається,
Гей, так Сірко назад повертається.
Гей, Сірко, Сірко, ти славний із славних,
Встань ти, подивись на внуків поганих!
|
||||
4. |
||||
|
Ой на морі, на чорному,
На камені на білому.
Сокіл з орлом, сокіл з орлом купається,
Сокіл в орла питається:
"Чи був, орле, чи був, орле, на Дунаї?
Чи чув, орле, про Михайла?"
"Не так сам я чув, не так сам чув, як сам бачив,
Ішли ляхи на три шляхи.
А татари, а татари на чотири,
Козаченьки поле вкрили.
Шапочками, шапочками закрасили,
Підківками зачорнили.
А в тім війську, а в тім війську козацькому
Біжить возок та й покритий.
Червоною, червоною китайкою,
Заслугою козацькою.
А у возку, а у возку було тіло
Порублене, почорніле.
А за возком, а за возком кінь лицарський,
Його веде хлоп козацький.
В правій руці, в правій руці спис довгенький,
В лівий руці меч ясненький.
А із меча, а із меча крівця капле,
За Михайлом мати плаче."
"Не плач, мати, не плач, мати, та й не тужи,
Порубали та й не дуже.
Біле тіло, біле тіло на кавальці,
Яре серце на четверо.
Не плач, мати, не плач, мати, не журися,
А що син твій оженився.
Та й взяв собі, та й взяв собі паняночку
В чистім полі земляночку."
|
||||
5. |
||||
|
Наливаймо, браття, кришталеві чаші,
Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали
Голівоньки наші!
Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали
Голівоньки наші!
Щоби Україна повік не плакала,
Щоби наша слава, козацькая слава,
Повік не пропала.
Щоби наша слава, козацькая слава,
Повік не пропала.
А козацька слава кровію полита,
Січена шаблями, рубана мечами,
Ще й сльозами вмита.
Січена шаблями, рубана мечами,
Ще й сльозами вмита.
Наливаймо, браття, поки ще є сили,
Поки до схід сонця, поки до походу
Сурми не сурмили.
Поки до схід сонця, поки до походу
Сурми не сурмили.
|
||||
6. |
||||
|
Ой з-за гори, з-за лиману вітер повіває,
Кругом Січі Запорозької москаль облягає.
Облягає москаль Січу, лагерями стали,
Вони ж свого генерала три дні ожидали.
"Дозволь, Петре, дозволь, батьку, рушниченьку брати,
Дозволь тому генералу голівоньку зняти!"
"Не дозволю, пани-браття, рушниченьку брати,
Не дозволю християнську, крівцю проливати!"
Як пішов москаль по куренях запасу шукати,
А московська вся старшина – церкви оббирати.
Ой беруть срібло, беруть злото, ще й воскові свічі…
Зостається пан кошовий з писарями в Січі.
Ой встань, Петре, ой встань, батьку, просять же ж нас люди!
Як станемо на гряниці – по-прежньому буде!
Як станемо на гряниці та й скажем цариці:
"Віддай землі, вража суко, по прежню гряницю!"
"Ой та де ж я, вражі сини, москаля зібрала,
Щоб степ добрий, край веселий назад оддавала!"
Чорна хмара з-за лиману, а другая – з поля…
Зажурилась Україна – така її доля!
Ой встань, Петре, ой встань, батьку, що ж ми наробили –
Що степ добрий, край веселий та й занапастили!
|
||||
7. |
Gjallarhorn — Echo
05:12
|
|||
|
Величний простір
Тих земель,
Де вітер нестримно гуляє,
Додолу ковилу схиляє,
Вперед несеться
Повз яри та кручі,
Крізь ліси,
Торкається поверхні вод
І лине до небесної блакиті,
Де хмарами простори вкриті,
Як відображення земних,
Що в височінь вдивляються
Озер очами,
А небо зорями
Вдивляється в глибини їх
Де клекіт бусла ще не стих…
І вийшовши у степ безкраїй
Що, обрію торкнувшись,
Вдалечінь біжить
Почути можна
Тих часів відлуння,
Що, ніби хвилями, вдаряє
У пам’яті далекі береги,
Якщо холодного відчуження сніги
Не вкрили їх…
Часів далеких тихий спів
Озветься сурмою
І стукотом копит,
Озветься закликом до бою
Чи духу вистачить залишитись собою?
Якби не Він а ТИ
На полі тім?..
А степ вкриває туман-дим
Немов дорога
Між двома світами
Чи зробиш крок назад
У час новий?..
|
||||
8. |
||||
|
Ах, Україненько, бідна годиненько тепер твоя,
Згинули козаки, добриї юнаки, ах, кров моя.
Где ж ви, Хмельниченки, где ж ви, Дорошенки, і ви, Івани?
Смілиє сотники, битні десятники і ви, гетьмани?
Гдесь в поля дикії, гдесь вас в нелюдськії смертухна загнала,
А вісти нашого нещастя горкого вам не дала.
Колись татарському народу дикому страх бив козак,
Ах, тепер страх нови мужньому людові кримський сайдак.
Так нас опасали, так нас оступили зо всіх сторон,
Што тілько нашої крві запорозскої сам ждет ворон.
Браття хорошиє, молойці гожиє во крві лежать,
Без голови тиє, без плеча другиє пісок зоблять.
Кров ллється ріками, услані трупами побитих поля,
На гетьманов голови вложила окови тяжка неволя.
Ні труни, ні ями, погреб меж птаствами проклят маєм,
Бідна головенько, кровная доленько, чим ся стаєм?
За провод, за дзвони – сороки, ворони смутно крячуть,
За попа власного, за дяка гласного вовки виють.
Як много поганьцов з наших же браньцов, дєток малих,
З них неприятельов, з них тепер татаров видим смялих.
Не один внук дєда, не один сусєд сусєда забив,
Власни брат на брата, батько на дитята меч наострив.
Нема ж вже ради, ані поради, што маєм дєлать,
Ах, только горенько і вельми тяженько в куті думать.
Ах, Україненько, бідна годиненько тепер твоя,
Згинули козаки, добриї юнаки, ах, кров моя.
|
||||
9. |
||||
10. |
||||
|
Де болота ведуть свої тихі розмови,
Де у мороку сплять віковічні ліси
Ще можна почути пісні часоплину,
Які древогради крізь сон пронесли
У димці ховаються часу примари
Прозорі, холодні, але ще живі
Прозорі, бо чаша із напоєм слави
Порожня стоїть, де ростуть буйні трави
Холодні, бо полум'я дике, яскраве
Не гріє їм душі у вічній імлі
Невже славним предкам – довічная доля
Блукати у хитросплетінні гілок?
Невже гідним слави – життя марнувати,
Вбираючи успіх нікчемних думок?
А спів все лунає із мороку лісу:
"Хто гідність продав – того вже не зцілить"
Душевне гниття зупиняти не варто
Хто гнити почав – тому краще ізгнить
А спів все лунає із мороку лісу:
"Хто гідність продав – того вже не зцілить"
Душевне гниття зупиняти не варто,
Плекати надії на зцілення марно,
Гниюча душа – то не небо безхмарне –
Як почала гнити – то краще їй згнить!
|
||||
If you like Legacy, you may also like:
RIDICULED BY THE COMMON SOLDIERY
by BAAZLVAAT
featured on Bandcamp Radio Feb 2, 2024
go to album
featured on Bandcamp Radio Jan 5, 2024
go to album
featured on Bandcamp Radio Nov 24, 2023
go to album
Illusions In The Wake
by NOLTEM
featured on Bandcamp Radio Oct 29, 2021
go to album
Folk music that reaches to the past, connecting to yesteryear while unearthing primordial magic.
go to album
Epic full-length debut is a superbly crafted, black metal LP blending choirs, strings, wailing guitars, and soaring vocals.
go to album
Wanderer on the Continent of Saplings
by Thrawsunblat
featured on Bandcamp Radio Dec 31, 2013
go to album
